Опис та характеристика рослини Хвощ польовий

Хвощі представлені переважно викопними формами. Вони виникли в девонському і досягли свого розквіту в кам'яновугільному періоді, утворивши найрізноманітніші форми — навіть гігантів заввишки близько 13 м. Сучасні хвощі нараховують близько 32 видів і представлені дрібним и формами — не більш як 40 см заввишки, з них 9 ростуть в Україні. Найпоширенішими тут є хвощ польовий, хвощ лучний, хвощ болотяний.

Для виготовлення ліків використовують траву хвоща (Herba Equisetii), яку заготовляють влітку (червень — серпень), зриваючи її руками, зрізуючи ножем чи серпом або скошуючи косою, якщо зарості суцільні (в останньому випадку сировину перед сушінням перебирають, відкидаючи домішки, в тому числі й нелікарські види хвоща). Сушать траву в затінку на вільному повітрі, розстилаючи тонким (5 — 7 см) шаром на папері або тканині. Сухої трави виходить 20%. Готову сировину зберігають у сухому добре провітрюваному приміщенні. Строк придатності — 4 роки. Трава хвоща є у продажу в аптеках.
Трава хвоща містить до 25% кремнієвої кислоти (як у вільному вигляді, так і у вигляді водорозчинних солей), флавоноїди еквізетрин, лютеолін-7-глюкозид, ізокверцитрин, лютеолін, кемпферол-7-диглікозид, кемпферол-3-глікозид, сапонін еквізетонін (близько 5%), алкалоїди (сліди), дубильні, смолисті й гіркі речовини, ситостерол, диметилсульфон, органічні кислоти (аконітова, щавелева, яблучна, лінолева), вітамін С (до 190 мг%) і каротин (до 4.7 мг%).
Галенові препарати хвоща польового виявляють багатобічну терапевтичну дію: сечогінну, кровоспинну, протизапальну та ремінералізуючу. Завдяки великій кількості силікатів у хвощі польовому він викликає активну проліферацію сполучної тканини, стимулює процеси петрифікації туберкульозних вогнищ, особливо у легеневій та нирковій тканинах, утримує в сечі рівновагу між колоїдами та кристалоїдами і тим самим заважає утворенню сечових каменів. Як сечогінний засіб хвощ польовий застосовують або у складі сечогінних чаїв при застійних явищах серцевого походження (пороки серця, серцева недостатність), при захворюваннях сечовивідних шляхів (пієліти, цистити, уретрити) та при ексудативному плевриті. Добрий терапевтичний ефект одержують при лікуванні атеросклерозу судин серця і головного мозку, сечокам'яної хвороби, уражень капілярних судин, а також туберкульозу легень і шкіри в процесі їхньої хіміотерапії. Як ремінералізуючий засіб хвощ польовий призначають людям похилого віку (кількість кремнію в організмі зменшується прямопропорційно старінню). Важливе значення має хвощ польовий і як кровоспинний засіб. Застосування його як кровоспинного засобу показане і дає добрий терапевтичний ефект при маткових, легеневих, носових і гемороїдальних кровотечах. Позитивний терапевтичний ефект спостерігається й при кровотечах з сечових шляхів, зумовлених механічними факторами (пісок, камені). Успішно застосовують препарати хвоща при гострому і хронічному отруєнні свинцем (дезинтоксикаційну дію хвоща доведено експериментально) та при дизентерії. Заслуговують на увагу й відомості про те, що хвощ стимулює функцію кори надниркових залоз і тому його корисно вживати при аддісоновій хворобі. Широко використовують препарати хвоща польового і в народній медицині. Крім усіх вищезазначених випадків, їх вживають і при жовчнокам'яній хворобі, подагрі, ревматизмі, запаленні сідничного нерва, підвищеному тиску крові, при легких і середніх формах цукрового діабету. Не менше цінують хвощ польовий і як зовнішній засіб, застосовуючи його у формі настою полоскання при стоматитах і тонзилітах, примочки при хворобах шкіри (стригучий і сверблячий лишай, екзема), на гнійні рани і фурункули; ванни і припарки при виразці гомілки; сидячі ванни при нирковокам'яній хворобі і болях у ділянці сечового міхура; примочки і протирання обличчя при жирній і пористій шкірі. Траву хвоща польового використовують і в гомеопатії.

Сходить -зимують вегетаційні підземні стебла - кореневища, з яких рано з"являються плодоносні пагони із спорангіями. Спори проростають, утворюють заростки, на яких утворюються статеві органи. При заплідненні жіночої клітини виникає зигота, з якої розвиваються літні спорофітні рослини із зачатками кореневища. Вегетативне розмноження відбувається за рахунок утворення пагонів з кореневищ, що триває до пізньої осені. Відрізки кореневищ завдовжки 1 см здатні давати пагони. Достигає - у березні - травні, після чого плодоносні стебла відмирають.

спорами, які проростають у вологому ґрунті у межах температур 3–22°С, утворюючи нові рослини.

Спороносить у березні — квітні.Світлолюбна рослина.Глибина проростання -не більше 50 см

Деякі види містять в епідермісі силіцій, що надає стеблу жорсткості й міцності.